Дорогинські ліси

Тут вітер у берези розчісує косу,

метелики спивають пелюсткову росу,

а сосни міднокорі — до сонця ближче всіх,

стоїть наше село в обіймах лісових.

Жук С.М.

В Дорогинці люблять ліс. І це недаремно, адже з прадавніх часів люди селились в лісистій місцевості. Козак Дорош, від імені якого походить назва села, обрав для поселення місцину з багатовіковими дубами і соснами. Дрімучі ліси давали прихисток від ворогів, забезпечували медом, воском, дичиною, грибами, ягодами. Люди полювали на лосів, ведмедів, турів, вепрів, бобрів, оленів, зубрів, білок, вовків, а також на тетеруків, рябчиків і водоплавну птицю. Медом, шкірами, хутром, воском платили данину князеві.

У кінці ХVІ сторіччя у Дорогинці була збудована церква  Архістратига Михаїла. Оскільки село оточували велетенські дуби і сосни, то побудували її з дерев, що росли навколишніх лісах. . В 70-х роках минулого століття цю унікальну церкву перенесли до Музею народної архітектури та побуту в с. Пирогове, де вона стала центром музейного життя. Церква Архистратига Михаїла була перевезена в Музей у розібраному вигляді. Коли вирішили перемістити церкву в Музей народної архітектури та побуту, вчені виїхали в Дорогинку, ретельно вивчили споруду, потім обережно розібрали і на кожну частину нанесли свій порядковий номер. Пізніше, в Пирогові, витвір українських зодчих скрупульозно зібрали у відповідності з номерами, відновили старі елементи будови, надали церкві її первісного вигляду і обробили спеціальними консервуючи ми розчинами для зберігання. Вихованці Дорогинського учнівського лісництва, нинішнього літа побували у музеї Пирогово. На власні очі побачили унікальний дерев’яний іконостас, що зберігся з тих давніх часів, торкнулись древніх стін церкви, в якій і сьогодні проводяться богослужіння.

За часів Голодомору 1932-33 років населення виживало завдячуючи дарам, які давав ліс. З нетерпінням очікували перших грибів, ягід, добували з дупел мед, відшукували їстівні корінчики, трави.

В роки Великої Вітчизняної війни ліс став рідною домівкою і надійним спільником партизанському загонові, який очолив Грисюк А.С.  Фашисти боялись лісу, бо за кожним деревом їм ввижався оборонець України. Ліс вселяв у нападників почуття невпевненості. Багатовікові дуби-гіганти, велетенські сосни, які ще й досі збереглись на території лісництва  - німі свідки цих історичних подій і якби вони вміли говорити, то багато б розповіли про минувшину.

Звичайно, ліси сьогодні не такі, як були тисячі років тому назад. Багато лісових площ розорано і їх попередні площа зайняті сільськогосподарськими угіддями. Називати сьогодні ліс тільки природним багатством можна лише умовно. Вони такий же результат людської праці, як і сади, городи. Всі ліси, які зростають на території Дорогинського лісництва - рукотворні.

Природа є невід'ємною часткою нашого існування. Вона допомагає нам розуміти життя. Так будемо ж людьми, що ростять ліс!